4-04-2019, 14:00
Якa тaк і нe стaлa спрaвжньoю дeржaвoю.
Кoли учaсники Мaйдaну — і пoлітики, і активісти — кажуть про повзучий реванш, про те, що можлива перемога Володимира Зеленського у другому турі виборів президента країни буде означати чергову перемогу «Малоросії» над Україною, я знову хочу нагадати їм свою просту тезу про необхідність об’єднання перед загрозою краху і держави, і все ще слабкої політичної нації.
Про цю важливість єдності я говорив ще 2004 року — але тоді учасники першого Майдану віддали перевагу війні амбіцій і були зайняті боротьбою за посади і фінансові потоки. Я говорив про це 2010 року — але тоді багатьох влаштовувало президентство Януковича, аби не продовження правління ненависного Ющенка або ненависної Тимошенко. Я був впевнений, що після нападу Росії на Україну питання єднання націонал-демократів вирішиться само собою, але ж ні! Знову боротьба амбіцій, знову інтерес до фінансових потоків, знову постійні заяви на ефірах, що національна єдність — шлях до диктатури. Знову ця дитяча безвідповідальність, від якої мене вже нудить.
Мені завжди було цікаво, чому сто років тому в українців не вийшло навіть такої державності, як у вірмен, азербайджанців або грузин. Про фіннів або народи Балтії я й не згадую. Але тепер мені ясно. Вірмени воювали з азербайджанцями, естонці — з німцями, а українці — між собою! І це при тому, що їм протистояли російські більшовики і білогвардійці, готові знищити Україну.
До речі, на цих виборах президента України кандидати — учасники обох Майданів набрали в сукупності близько 44 відсотків голосів. І я не сумніваюся, що частина майданного електорату є і серед тих, хто проголосував за Володимира Зеленського. Це означає, що немає ніякого розчарування в ідеалах Майдану, ніякого розчарування в Україні. Навіть зараз кандидат України міг би перемогти у першому турі виборів президента і звести на мінімум можливість постколоніального реваншу, можливість спільного тріумфу тих, кому Україна байдужа і тих, хто чекає включення її території до сусідньої Росії.
Українцям, як завжди, завадила відсутність єдності. І зрозуміло, що розбиту чашку не склеїти ніякими виборами. Такі чашки склеюються тільки кров’ю нових повстань або нових військових конфліктів.
Але я поспішаю заспокоїти тих, хто вважає, що обрання президентом Володимира Зеленського призведе до таких потрясінь. Ні, не призведе. Зеленський — не Янукович. Буде жити сам і дасть жити іншим. Ми наближаємося до епохи невтримного опортунізму, коли кожен, хто зрадить власні ідеали, зможе скочити до соціального ліфту в обмін на відмову від України — ну або від Росії, какая разніца.
Просто за час цього президентства, цього щоденного дитячого очікування дива, яке не відбудеться, будуть остаточно висміяні і демонтовані всі цінності, які могли б зшити цю вічно роз’єднану країну — своя мова, своя церква, своє розуміння історії, своя ідентичність. Україна ризикує перетворитися на територію, що так і не встигла стати справжньою державою. І цей її вічний проміжний стан, поза всяким сумнівом, сьогодні влаштує ну буквально всіх.
Крім вічно не здатних до об’єднання українців.
Нашел интересный сайт рекомендую ознакомиться Глаз бога