Вчeрa, 17:45
Прeзидeнтські вибoри сягнули свoгo крeщeндo.
Нa цьoму eтaпі вжe нe кандидати в президенти та їхні групи технічної підтримки жруться між собою. Дві половини громадян України (чомусь не хочу писати – народу) накинулись одна на одну в «последнем бою», який, як звісно, «трудный самый». Лють зашкальна. Як в старі добрі часи, коли ми жерлися за мову, релігію та Росію чи ЄС.
На vip-трибуні сидить Владім Владімирич і ліниво поплескує в долоні – «молодцы хохлы, молодцы»…
Однак це наші маленькі загумінкові справи. З монаршого крісла картина набагато цікавіша. Спробую, як той Вакула у «Вечорах на хуторі коло Диканьки» загнуздати чорта, та хоч одним оком кинути на крайобрій, який просториться перед vip-трибуною.
І на диво бачу одну і ту ж картину – жруться не лише у нас, а ледь не всюди куди не кинь оком. Окрім свята святих – России-матушки – бо там і жертися нема кому. За століття всіх пережерли.
У Великій Британії жруться пробрексіти з антибрексітами – за Джонатаном Свіфтом – війна блефусківців з ліліпутами. У США – трампівців з антитрампівцями. В Польщі – пісівців з платформівцями. В Угорщині – йоббіків з соціалістами. В Іспанії каталонців з кастильцями. У Франції – між тими, хто хоч трохи думає та тими, що не думає взагалі. Є жрачки сенсовні, а є й зовсім безглузді єдиною метою яких є сама жрачка. І про це йдеться Владім Владімиричу.
В Україні жрачка йде між тими, хто ще стоїть на землі, приземлеими такими собі реалістами, і ельфами, які живуть в астралі і віртуалі і вважають не гідним себе опускатися на землю. Отже в Україні війна йде між повзаючими про грішній землі ПОрошистами (не хочу вживати чужинецького – порохоботи) та фруваючими в емпіреях ЗЕ… (ну не напишеш же ж – зеками чи зечистами, зековістами…) одним словом ви зрозуміли, що я хотів сказати. Хай буде ЗЕлечистами…
ПОрошисти закидають ЗЕлечистам те, що ті перебувають у наркотичному астралі. ЗЕлечисти закидають ПОрошистам їх відстійність – «Рожденный ползать летать не может», так би мовити… Як тільки якогось ЗЕлечиста вдається стягнути на землю, у нього одразу починається ломка «он хочет летать». Так само і обтяжені реальностями ПОрошисти майже не підйомні. Хоча за п’ять років можна ж було хоч спробувати. Але тут я не про те, хто кращий. На разі «маємо те, що маємо» – «другого народа у меня для вас нету», як казав ще один аспид.
Але у всьому цьому чудесному світовому ландшафті є одна об’єднавча риса – типологічно всі ці прекрасні «війни всіх проти всіх» однотипні. Не хочу возносити Владім Владімірича аж до гідності Воланда, але копитце своє він все таки пробує встромити у кожну з цих чудесних баталій. Ой як хоче бути «с Воландом на дружеской ноге». Тобто копиті. Так, вродженої глупоти роду людському не бракувало і не бракує. Жертися один з одним ми завжди готові і все зробимо, щоб дістати свого ближнього. Однак драчкою ж можна зрежисерувати. От він і підрежисовує.
То підігріє антиЄСівські настрої у Великій Британії, то встромить копитце у драчку трампівців та антитрампівців у США. Потрафить угорським чи польським патрійотам – читай націоналістам. Або ж навпаки – натравить лібералів, ну ультралібералів з числа ЛГБТ-спільнот, на якихось архаічних католиків де небудь у Львові. Про плекання ісламістів та антиісламістів – і говорити годі.
Але це ціла технологія. Спочатку засіюються і ніжно плекаються керовані (не плутати зі справжніми) патрійоти/ультраліберали, націоналісти/ЛГБТисти, ісламісти/антиісламісти. І зерна, тобто зуби сходять – пригадуєте зі школи, сподіваюся.
А після того, як вони зійшли, їх треба добре удобрити – бажано доларами. Після того береш каменюку і кидаєш у ці пророслі зуби – і справа зроблена – керовані/куплені республіканці насмерть жруть керовани/куплених демократів, католики – ЛГБТистів, нацики – лібералів чи ліберали – нациків – насправді не важливо хто кого, головне краса процесу.
А у нашому провінційному виконанні ЗЕлечисти – ПОрошистів. І не важливо, хто правий. У суспільстві дискусії щодо посутніх справ немає. Ніякому ЗЕлечисту не доведеш, що хоча б для того, щоб справити свої фізіологічні потреби, він, як тропічний лінивець, все одно має спуститися з вуртуальної пінії на реальну землю. Так само і ПОрошистам довго втовкмачувалося, що часи змінюються, і треба до них швидше адаптовуватися, опановувати віртуальні емпіреї – бо ж де той, чортів, МінСтець, га? Ой, вибачте – Міністерство інформаційної політики України – міністерство воюючої країни, якщо хтось забув. Чи ПОрошистські розважальні канали, якщо вже прийшли часи, коли електорат треба лосконати в його астральній точці. То треба було вовтузитися п’ять років, щоб тебе так розводили, а ти й відповіді дати не міг – бо майже ніде?
Отож, перший етап – вирощування. Інколи Владім Владімирич навіть не задає собі труду садити. На те є великі мічурінці, як от Ігор Валерієвич. Отож пророщення та плекання поколінняЗЕ у тепличних умовах коло екранів відбулося. Так, на це пішли роки. Ті самі п’ять років, коли країна спливала кров’ю на фронті, хтось сіяв огірочки – фрукти, одним словом. І вродило рясно. Овочі, так би мовити:)
Петро Олексійович, як видається, за п’ять років мало що виростив. Партбудівництвом треба займатись всерйоз, а не за залишковим принципом. От і результат менший. Хоча прихильників має.
Юлія Володимирівна теж висадила цілу грядочку. І проросло. Чи не єдина має справжню партію. Однак грядочка, чи то пак партія, виявилася замала – ширше треба було садити.
А тепер Владім Владімирич під аплодисменти зацікавлених урочисто кидає в цей український городець камінь. І драчка почалась.
На цьому етапі головне, щоб ні в якому випадку не дійшло до посутнього діалогу між сторонами драчки. Владім Владімирич та всі зацікавлені про це теж мають подбати. Он як прудко Великий ЗЕ тікає від прямої мови чи діалогу. Все має бути у віртуалі. Бо діалог не лише висвітлює, хто є хто, але й неминуче нав’язує хоч якийсь людський зв’язок між дискутантами. А цього допустити не можна. І не лише між кандидатами в президента, а й, що головне, їхніми прихильниками. Суспільного діалогу допустити не можна. За задумом Владім Владімирича суспільство має буде розсварене вщент, розбите в порошок. Тому Великого Зе й будуть ізольовувати до останнього
Що і спостерігаємо.
Одним словом, отака дивовижа явилася нашому Вакулі, коли піднявся він над нашою Диканькою.
А над всім тим наш добрий та лагідний Владім Владімирич.