Сeгoдня, 11:00
Містa під зaгрoзoю.
Грoмaдянськe суспільствo, eкспeртнe сeрeдoвищe, міжнaрoднa спільнoтa рeгулярнo вимaгaють змінити правила проведення виборів в Україні. Виборча система змішаного типу, коли половина депутатів Верховної Ради обирається з мажоритарних округів і стільки ж – за пропорційною системою із закритими списками, давно себе дискредитувала. Це така-собі зелена картка на вхід до парламенту для тих, хто, фактично, купує свій мандат за «гречку» та адмінресурс, а також для продажу за мільйони «прохідних» місць у виборчих списках. Активісти не раз влаштовували Всеукраїнські акції «Ні! Виборам за законом Януковича», вимагаючи провести виборчу реформу та запровадити пропорційну систему з відкритими списками. У 2014-му році обіцяв зміни у цій царині і діючий президент Петро Порошенко. Зобов’язання запровадити нову модель виборів – один із пунктів Коаліційної угоди, під якою підписалися 302 нардепи від п’яти фракцій.
Довгий час парламентарі відверто затягували з реальними кроками щодо зміни виборчого законодавства. У листопаді 2017-го року Рада якимось дивом, мінімально необхідною кількістю голосів, прийняла проект Виборчого кодексу в першому читанні. Законопроект N3112-1 авторства Андрія Парубія, Леоніда Ємця, Олександра Черненка, зокрема, передбачає перехід на пропорційну виборчу систему з відкритими списками на парламентських виборах, зниження прохідного бар’єру з 5% до 4%, формування 27 виборчих округів.
Однак той факт, що виборча реформа зрушила з мертвого місця, очевидно, неабияк збентежив найбільших політичних гравців. Адже попри те, що і Порошенко, і Тимошенко публічно заявляють про підтримку відкритих списків, поспіху із їх впровадженням не видно. Існуюча модель гри на виборах для них, насправді, вигідна. Так, якби наступні парламентські вибори проходили за пропорційною системою, враховуючи поточний рейтинг президента, БПП отримав би дуже скромний результат. Його розраховують покращити за рахунок мажоритарників-самовисуванців, яких партія підтримає інформаційним, фінансовим та іншими ресурсами. Із прийняттям Виборчого кодексу в другому читанні знову затягують. Документ «застряг» у робочій групі на етапі внесення поправок – на кінець 2018-го року їх опрацьовано більше трьох тисяч. До другого читання можемо мати істотно змінений законопроект. І навіть якщо Виборчий кодекс проголосують у найближчі місяці, наступні вибори до Ради, швидше за все, проходитимуть за старими правилами.
Попри всі перепитії, є великі сподівання, що Україна таки отримає цілісну систему відкритих регіональних списків. Це суттєво знизить ризики політичної корупції. Люди на місцях голосуватимуть за певних кандидатів від політичних сил, тож купити «прохідне» місце у списку, фактично, буде неможливо. Щоб завоювати довіру виборців, кандидати муситимуть ефективно працювати в регіонах. Відкриті списки на парламентських виборах також посилять внутрішньопартійну конкуренцію, що зменшить вірогідність потрапляння до парламенту непрофесійних політиків. Перебіжчики від фракції до фракції та мігранти-мажоритарники мають зникнути як клас. Зрештою, партійний парламент дає надію на підвищення політичної відповідальності: депутати не зможуть сказати, що не втілили в життя свою програму, бо їм завадили мажоритарники. З майбутнім скасуванням або обмеженням депутатської недоторканості це повинно покращити якісний склад Верховної Ради. А професійний та відповідальний парламент вкрай потрібен нашій країні, щоб продовжити поступальний рух вперед.
Але разом із прогресивними змінами в частині парламентських виборів проект Виборчого кодексу закладає серйозні ризики в проведенні виборів на місцях. На фоні відкритих списків на виборах до парламенту є загроза своєрідного реваншу мажоритарки в регіонах. Так, згідно діючого Закону про місцеві вибори від 2015-го року, за мажоритарною системою відносної більшості обирають депутатів сільських, селищних рад та деяких ОТГ. Вибори депутатів міських та районних рад проходять за пропорційною системою з відкритими списками. А згідно норм проекту нового Виборчого кодексу, за багатомандатною мажоритарною системою відносної більшості пропонують обирати як депутатів сільських і селищних, так і районних та міських рад у містах, населення яких не перевищує 90 тисяч чоловік. Не секрет, що саме мажоритарна система розв’язує руки для підкупу виборців та інших порушень, які віддаляють нашу представницьку демократію від належних стандартів. В таких умовах стимулів для розвитку партійних структур, фактично, не залишається.
Щоб уявити, які масштаби охопить мажоритарка, наведу таку статистику. Згідно з останнім переписом населення від 2001-го року, в 404 із 455 міст України проживало до 90 тисяч населення. І хоч ці дані давно потребують оновлення, ми бачимо, що таких міст в Україні – переважна більшість. В Одеській, Миколаївській і Херсонській областях, приміром, в кожному районному центрі проживає до 90 тисяч людей. І у всіх цих містах, за проектом Виборчого кодексу, має діяти мажоритарна система.
Вибори за мажоритаркою можуть призвести до зменшення, або навіть зникнення у місцевих радах представництв демократичних проукраїнських сил, які стоять на державницьких позиціях, чітко ідентифікують себе з європейським вибором України та виступають проти російської агресії. Це такі політсили, як «Громадянська позиція», «Самопоміч», «Сила людей», навіть для «Батьківщини» та БПП є серйозні ризики. Для Півдня та Сходу представництво в органах місцевого самоврядування від таких політсил – це питання не лише розвитку територіальних громад. Це, в першу чергу, питання національної безпеки. Адже в цих регіонах досі зосереджений електорат колишніх «регіоналів». І хоча демократичні сили тут також мають достатню підтримку, лише пропорційна виборча система дозволяла її ефективно акумулювати.
Якщо ж діятиме чиста мажоритарка, демократичні сили, маючи в тому чи іншому місті 5% підтримку, можуть не потрапити до міської ради, програвши окремі округи «міцним господарникам» зі старими методами. Поодинці мажоритарник від опозиційної демократичної партії не зможе конкурентно змагатись з кандидатом, якого підтримує, приміром, мер Чорноморська, директор порту чи голова регіонального аграрного холдингу. Виграти на мажоритарному окрузі лише за рахунок ідейної та політичної складових вкрай важко. Тож більшість на місцях формуватиметься під існуючу владу або крупні фінансові групи. Може статися так, що депутатів міськради буквально призначатиме одне міськоутворююче підприємство. У місцевих органах влади сидітимуть «перевірені кадри», бачитимемо парад колишніх «регіоналів» та популістів.
В умовах, коли в суспільстві низький рівень політичної культури, коли зберігається підкуп і адмінресурс, мажоритарка в містах із населенням менше 90 тисяч чоловік означає також обмежену присутність на виборах ЗМІ, громадських організацій, загалом брак моніторингу за проведенням чесного волевиявлення.
Щоб відстояти право територіальних громад на розвиток, а також захистити національну безпеку, депутатів до міських та районних рад варто обирати за пропорційною виборчою системою. Тобто, наразі було б доцільніше залишити чинні правила проведення місцевих виборів. Так, вони також недосконалі, були свої нарікання. Але в цілому ця система зарекомендувала себе позитивно і дозволила сформувати в органах місцевого самоврядування сильні фракції від демократичних сил, показати себе новим політикам.
Вибори на місцях – не менш важливі, аніж парламентські. Особливо в умовах децентралізації, коли місцеві громади отримали більше повноважень та ресурсів. Сподіваюсь, робоча група, яка продовжує доопрацьовувати Виборчий кодекс, таки зверне увагу на положення в частині проведення місцевих виборів та прийме правильне рішення – поверне в міста з населенням до 90 тисяч чоловік пропорційну виборчу систему з відкритими списками. Адже великою мірою від цього залежить майбутнє цих міст і безпека країни.