Порядок денний для переможця

Вчeрa, 14:45

Дo гoлoсувaння нa прeзидeнтськиx вибoрax зaлишaється місяць.

Вжe мoжнa зрoбити пeрші виснoвки тa пeрeдбaчити дії прeзидeнтa, нeзaлeжнo від тoгo, xтo саме обійме цю посаду після інавгурації у травні 2019-го.

Передвиборча кампанія йде напружено та доволі нервово. З одного боку, штаби фаворитів та самі топ-кандидати звинувачують суперників у нечесній грі, з іншого – цілком зрозуміло, що дозволити собі fair play жоден з реальних претендентів не може. Багато факторів заважають цьому.

Російський вплив з метою дискредитації українських виборів у березні буде лише наростати і здобуде кульмінацію у дні голосування. Зірвати його показово у кількох точках та транслювати панічні сигнали країні та світу – одне з очевидних завдань російських спецслужб. І той факт, що вибори будуть вчасними, а не достроковими, як прагнули деякі політики, лише частково нівелює загрози.

Дозволю собі передбачити, що переможець у другому турі не набере 50% голосів виборців на свою підтримку. Норми закони дозволяють визнати тріумфатором президентських перегонів будь-якого кандидата, який обійде свого суперника у другому турі, тут колізії немає. Проте для початку зауважимо, що з трьох очевидних фаворитів гонки до фіналу потраплять лише двоє, під загрозою може опинитися графік виборчої кампанії. Нагадаю, що другий тур має пройти 21 квітня, і сьогодні немає підстав припускати, що його не буде.

Переможець президентської кампанії 2019 року не матиме багато часу для тріумфу, адже значна частина політикуму буде налаштована опозиційно та постарається довести обґрунтованість претензій під час парламентської кампанії, яка завершиться голосуванням 27 жовтня. Тіснява у лавах учасників буде спостерігатися вже на старті, що стосується можливостей змінити виборчий закон, то наразі вони виглядають мінімальними. Парламентські вибори пройдуть за змішаною системою з відомими та новими недоліками.

Президенту, який здобуде повноваження навесні 2019 року, доведеться вирішувати низку першочергових завдань. Серед них – напрацювання стратегії реінтеграції тимчасово окупованих територій, у якій місце для докладання зусиль могли б знайти якомога більше громадян України. Вирішити цю проблему за помахом чарівної палички не вийде, потрібна копітка та часом марудна робота. При цьому зрозуміло, що зменшення асигнувань на потреби оборони ближчим часом також не відбудеться, потрібна їх оптимізація та вдосконалення. В зоні особливої уваги мають опинитися ветерани бойових дій на Донбасі, їм потрібні програми з психологічної реабілітації та повернення до мирного життя. Реформа Національної поліції та перетворення за західним зразком в українських спецслужбах також потрібно проводити, якщо Україна всерйоз розраховує наблизитися до вступу до НАТО та ЄС протягом наступної президентської каденції.

Проте в центрі уваги має бути не лише силовий компонент. Наприклад, реанімація Донбасу після відновлення територіальної цілісності країни вочевидь потребуватиме нової економічної моделі, відновлювати тамтешні промислові потужності у повному обсязі дуже дорого і не завжди доречно. Куди логічніше сприяти розвитку приватної ініціативи через мікрокредитування та заохочення розвитку малого та середнього бізнесу. До речі, на порядку денному – підвищення на порядок інвестиційної привабливості причорноморських регіонів, стан справ у яких має стати наочною агітацією для мешканців Криму. Без ефективних зусиль з донесення позитивної інформації на тимчасово окуповані території ефективність цих зусиль суттєво зменшиться, це очевидно вже сьогодні

Україні потрібно наповнити реальним змістом багаторічні заяви наших політиків про унікальне розташування держави. Для цього потрібно не лише відновлювати та будувати нові шляхи, але і працювати з різноманітними перевізниками. Блокада азовських портів з боку Росії має підштовхнути процес диверсифікації експортно-імпортних операцій та розвитку інфраструктури, без чого значення України у світових торговельних ланцюжках суттєво зменшиться.

Хоча боротьба проти побудови NordStream2 триває, проте вже ближчим часом Україна має шукати можливості для оптимізації використання своєї газотранспортної системи. Очевидно, це можливо зробити лише спільно з європейськими чи американськими партнерами, зацікавленими в унікальних потужностях нашої ГТС, які постійно намагається применшити Росія. А от впроваджувати програми енергоефективності, в принципі, можливо і самотужки.

До речі, на порядку денному перебуває і деолігархізація економіки. Цей процес сьогодні здійснюється надто повільно, щоб отримати від нього політичні дивіденди. Проте головна проблема полягає в іншому: деолігархізація має здійснюватися не шляхом конфіскації та реприватизації, він виглядає нині згубним для України. Куди ефективніше нарощування можливостей малого та середнього бізнесу, що, серед іншого, зробить нашу економіку більш зрозумілою та інвестиційно привабливою. Залучення інвестицій – це також стратегічна потреба України.

Президент, звісно, не повинен закручувати лампочки по під’їздах, але цілком може виступити в ролі ініціатора потрібних кожному громадянину змін. На часі – ухвалення якісно нових Житлового кодексу та Кодексу законів про працю, у яких не буде радянських рудиментів, ратифікація Стамбульської конвенції про запобігання насильству стосовно жінок та домашньому насильству, проведення пенсійної реформи у частині накопичувальних рахунків та запровадження медичного страхування. Ці перетворення необхідні буквально сьогодні-завтра, і треба розуміти, що ресурсів для їх популяризації небагато.

Турбулентний світ, у якому ми сьогодні живемо, практично нікому не робить поблажок. Тому розраховувати на підвищену увагу світової спільноти та її схвальні оцінки виключно через гібридну війну з Росією Україні не варто. Ми маємо свідомо відмовитися від геополітичного жебракування та наголошенні на власному статусі жертви. Світові може бути цікавою лише успішна, хай і не завжди безпроблемна Україна, і це необхідно усвідомлювати вже сьогодні.
Нашій державі, яка зуміла вистояти у непростих умовах, потрібен імпульс для розвитку. Політику, який стане президентом навесні 2019 року, доведеться думати не стільки про власні рейтинги, скільки про можливості запустити максимальну кількість перетворень без перерозподілу владних повноважень на власну користь. Завдання не з простих, проте і простих рішень в Україні практично не залишилося.

Джерело

Рекомендую ознакомится http://aldro.ru/